Перейти до вмісту

    Байка 5 частин

    Дракон Буцько

    3 серпня 2026 р.
    Не прочитано
    1/5

    Я йду вбивати дракона! - оголосив Тимко, наставивши дерев'яного меча на курник, наче то була печера лихого змія. Cерце в мене калатало, мов дзвін на пожежу. Ще вчора дід Олекса розповідав про лицарів, що рятували цілі королівства, і я вирішив: чому не я?

    2/5

    Спорядження я збирав, як справжній воїн. Материн фартух став плащем. На голову я нап'яв стару макітру - шолом, кращого й король би не мав. Тільки бачив я крізь неї, наче через шпарину в тину, і носа притисло. З двору вибігла Настуня, побачила мене і зареготала так, що аж кури розлетілися. - Тимку, ти на глек схожий! - Це це шолом! - гукнув я з-під макітри, і голос вийшов такий глухий, наче з бочки. Настуня сміялася ще дужче, а я гордо пішов.

    3/5

    - Хочеш когось лякати, треба хоч бачити, кого лякаєш, - кинув дід, підводячи брову, коли я проходив мимо. Я тільки махнув мечем (зі старої палки) і відказав, що справжні герої йдуть у бій наосліп. Дід похитав головою, а я вже крокував за тин, туди, де пасовисько і, як я думав, чигав грізний ворог. Там справді щось ревіло та смикалося в кущах. Дракон! - подумав я, і холодок побіг по спині. Підкрався ближче, бачу рогата голова застрягла в тину, бородате чудовисько люто трясло головою.

    4/5

    - Здавайся, змію! - крикнув я і тицьнув мечем просто в бік. Рраз! - і цап Буцько, а це був саме він, вирвався з тину, наче з ланцюга спущений. Геп! - я відскочив, макітра з'їхала на очі, і світ став темний, як у мішку. - Тікай, лицарю, тікай! - кричала сама моя голова, і я побіг, куди ноги несли, розмахуючи мечем навсліп, поки не гупнув просто в браму і, не тямлячи себе, протиснувся у двір.

    5/5

    Цап гнався за мною увесь цей час, тупотів копитами - тук-тук-тук, - а я нічого не бачив, тільки чув, як він дихає в спину. Шубовсть! - і я з розгону влетів просто в бочку з дощовою водою, макітра застрягла на голові, а ноги задерлися вгору, наче в жабки. Дід витяг мене з бочки, стягнув макітру і глянув на цапа, що вже спокійно жував лопух біля тину. - Ну що, дракон здався без бою, - сказав дід, і я, мокрий та червоний, зрозумів... Слава моя лишилася на дні бочки, але тільки цього разу!

    Тимкоцап Буцьколицарпригодагумор

    Твоя думка

    Чи сподобалась тобі ця байка?

    Будь першим, хто оцінить цю байку.