Глечик, ліжко і справедливість

- Грицьку, а якщо жінка старша, досвідчена і вже двері за тобою зачинила, теж не злякаєшся? У корчмі стало тихо. Грицько всміхнувся. - А чого її боятися? Явдоха повільно поставила чарку на стіл. - Добре. Запам'ятала. Господь дав хлопцеві плечі, чуб і гарні зуби. А от інстинкт самозбереження, видно, вирішив приберегти для когось іншого.

Другого дня Явдоха перестріла його біля криниці. - Грицьку, зайдеш увечері? Треба чоловіча рука. Він оглянув обидві долоні. - А сусід не поможе? - Мені саме твоя треба. - А що в ній особливого? Явдоха підійшла ближче. - Прийдеш, покажу.

Явдоха, щоб ви знали, вдова під шістдесят, але хода така, що парубки мимоволі випростовуються. До вечора напекла пиріжків, дістала наливку, розпустила косу й надягла сорочку, ту що для серйозних намірів. Грицько зайшов, обтрусив чоботи. - То де робота? Явдоха кілька секунд дивилась на нього. Потім закотила очі.

Вона тицьнула на глечик. - Дістань. Високо стоїть. Грицько зняв його й поставив на стіл. - Полицю нижче треба. Завтра прийду, приб'ю. - Грицю, я зараз сама щось приб'ю. - Що? - Нічого. Добраніч. - А пиріжки? Явдоха подивилась на розпущену косу, наливку, свою святкову сорочку. - Забирай. Грицько пішов додому з пиріжками. Це було вже особисте…

Вранці подруги обступили Явдоху біля перелазу. - Ну? - Глечик дістав. - А далі? - Пиріжки забрав. Помовчали, як над покійником. - Може, сором'язливий? - Може, дурний? - Нічого, я терпляча. - Явдохо, ти вдова, а не свята. - Саме тому й терпляча. Після цих слів одна подруга перехрестилася. Друга попросила розповісти все з самого початку.

Через день у Явдохи раптом заскрипіло ліжко. Грицько прийшов з молотком. Вона сіла на край і легенько погойдалась. - Чуєш? Особливо коли рухатися. - То не рухайтесь. - Грицю, ти випробовуєш мою віру. Він уже поліз під ліжко. - Тут ніжка розхиталась. - У мене тут не тільки ніжка без діла. З-під ліжка помовчали. - Завтра більше інструментів принесу. Явдоха заплющила очі.

Грицько підбив ніжку, сів на ліжко й кілька разів підстрибнув. Воно не писнуло. - О! Тепер хоч удвох стрибайте. Явдоха повільно повернулася до нього. - Грицьку. - Що? - Іди додому. Подругам вона потім звітувала: - Посадила на ліжко. Двері зачинила. Сказала, що скрипить. - І? - Полагодив. Одна тихо мовила: - Добре хоч руки має. Її більше того вечора не питали.

Тоді Явдоха взялася до слів. - Тобі які жінки подобаються? - Гарні. - Старші? - Можна. - Досвідчені? - Ще краще. - Такі, що самі знають, чого хочуть? - Люблю таких. Явдоха вже майже святкувала. Грицько доїв пиріжок. - А коли ваша онука приїде? Веретено зупинилось. - Яка онука? - Ну, для кого ви мене так розпитуєте? Явдоха подивилась угору, ніби вимагала пояснень уже безпосередньо від Бога.

Подруги здалися. - Скажи прямо. Ти жінка, а не столярна майстерня. Наступного вечора Явдоха посадила Грицька навпроти. - Цілуватися вмієш? - Звісно. - Покажи. Він озирнувся. - Кому? Явдоха повільно вдихнула. - Печі, Грицю. Кому ж іще. Він справді глянув на піч. - Тільки спробуй. І поцілувала сама. Коли відступила, Грицько мовчав. - Ну? - Ще раз. Отут Явдоха вперше насторожилась.

Наступного вечора Грицько прийшов сам. Помитий, чуб пригладжений, сорочка чиста, пахне м'ятним милом. - Я тебе не кликала. - Знаю. - То чого прийшов? - Подумав, може, ліжко знову скрипить. Явдоха вперше за тиждень не знайшла слів. - Не скрипить. - Треба перевірити. Сіли так близько, що між ними й макове зерня не пролізло. - То що, жінок не боїшся? - Не боюся. - То чого притих? - Корову, здається, не прив'язав.

- Грицю. У тебе нема корови. - Тоді сусідську. - Грицю. - Мовчу. Свічка догоріла значно раніше, ніж вони про неї згадали. Що було далі, Явдоха подругам не переказувала. Та й не треба було. Наступного ранку ліжко знову скрипіло, молоток лежав біля дверей неторканий, а Грицько вийшов надвір із чубом на три боки й сорочкою, застебнутою не на ті ґудзики.

Я проходив повз. - Ну що, ліжко полагодив? - Іване, воно з першого вечора справне було. - То ти знав? - Ага. - І про глечик? - Ага. - І про ліжко? - Особливо про ліжко. - То навіщо дурня клеїв? - Цікаво було, скільки всього в Явдохи поламається. З хати гукнули: - Грицю! Двері погано зачиняються! Він підморгнув: - Бачите? Роботи ще повно. І пішов назад. А двері в Явдохи, між іншим, теж були справні.