Глиняний соловейко

Люблю послухати, як купці за шинквасом мідяки рахують. У кожного своя арифметика. Один гість якось признався за кухлем узвару, як його старий гончар провчив. Той гончар ліпив дивовижних глиняних зозульок. Наллєш всередину водички, дмухнеш у хвостик - і пташка виводить такі трелі, наче живий соловейко в садку. Купець вирішив викупити всю партію на ярмарок, але дуже вже хотів зекономити.

Я заплачу тільки за вагу сухої глини, - каже купець, зважуючи свистунець на долоні. - А заспіває вона чи ні, то вже від вітру залежатиме, а вітер у нас задарма. Старий гончар лише посміхнувся в сиві вуса. - Справедливо, пане. Глина до землі ближча, чого за неї три шкури драти. Відважив йому сотню зозульок, узяв копійки чисто за вагу, переклав соломою та й побажав доброї дороги.

У місті купець розклав товар на дорогому сукні, скликав натовп. Набрав повні груди повітря, дмухає в пташку... а вона лише глухо хрипить і пускає бульбашки, наче жаба в болоті. Бере іншу - вода просто знизу витікає, а звуку нуль. Натовп регоче, пальцями тицяє. Осоромлений купець, завантаживши повний віз німого товару, сердитий повернувся в село і з порогу накинувся на майстра.

Ти підсунув мені брак! - кричить купець. - Вони не співають! Гончар спокійно бере зозульку, підносить до теплої печі. Його мозолистий палець ледь помітно стирає крихітну краплину бджолиного воску, якою був акуратно заліплений тонкий отвір на шийці пташки. Майстер легко дмухнув - і хата наповнилася таким дзвінким солов'їним щебетом, аж серце замлоїло.

Щоб пташка співала, треба повітрям ділитися, а не тільки сріблом у жмені трусити, - тихо каже майстер. - Ти затиснув копійку, от і їй дихати нічим. Купець подивився на свої руки, і вперше в житті йому стало соромно не за збитки, а за власну дрібність. Виклав на стіл чесну ціну за роботу, ще й зверху накинув і мовчки поїхав.

Воно ж у житті часто так само. Дехто все життя намагається оплатити лише вагу речей, так і не зрозумівши, що найцінніше завжди ховається в тому, чого на терезах не зважиш і за копійки не виторгуєш. Душа у свистунці ваги не має, а без неї - то просто грудка сухої глини.