Гріх, що не давав Ярині спати

Є люди, що живуть спокійно, а є такі, що самі собі на голову шукають пригоди, навіть коли сидять на власній печі. Знав я одного такого, звали Левком. Совісний був до тремтіння. Душа така чистоплотна, що навіть думки перед порогом роззувала. Гріха боявся так, як курка лисиці, тільки лисиця ще не прийшла, а Левко вже тікав.

Совість у нього замість дзвіночка носила цілу церковну дзвіницю. Але найбільше діставалося жінці Ярині. Особливо восени, коли вітер гудів у стрісі, а миша шкребла під припічком. Левко лягав на піч, хрестився, шепотів вечірню молитву. Заплющував очі. І раптом здригався.

Йому здавалося, що він сказав не те слово. Або подумав про дірявий дах замість про ангелів. Сповзав додолу, ставав на коліна і починав спочатку. Але на середині його гриз страх: а чи не повторює він молитву просто щоб відчепилося? Це ж гріх гордості! Левко зітхав і починав утретє.

Ярина лежала в темряві, слухала цей нічний млин і розуміла: якщо вона зараз не втрутиться, чоловік молитиметься до перших півнів, а завтра засне в борозні за плугом. Вчити його богослов'ю було ніколи, та й гріх сперечатися з совістю. Тому вона вирішила діяти хитро.

Коли Левко вдихнув, щоб почати вчетверте, Ярина раптом сіла на лаві й голосно, на всю хату, почала шепотіти слова молитви. Вплітала туди і про гріхи, і про праведників, і про сусідську козу. Левко завмер. Прислухався і жахнувся: жінка молиться за нього, бо він сам не впорався!

Його сумління вдарило в набат. Він підскочив до неї. Ярино, що ти робиш, навіщо береш мій тягар на свою душу? Вона глянула на нього невинними очима. Левку, ти так довго шукаєш правильні слова, що я подумала, ти їх забув. Я просто хотіла підказати, щоб ти нарешті ліг спати.

Левко зрозумів, що через його тривогу жінка тепер теж не спить і мерзне на лаві. Його совість, яка так боялася зашкодити, миттєво знайшла вихід. Найбільший гріх зараз - це мордувати дружину. Він перехрестив її, швидко прошепотів коротке спасибі і пірнув під кожух.

Отак Ярина перемогла нічну тривогу не суперечкою, а хитрістю. Бо коли совість надто гучно калатає в грудях, іноді треба просто м'яко торкнутися плеча, щоб нагадати: небо нікуди не дінеться, а от жінка на лаві може й застудитися. Тоді й у хаті запанує тиша, і на душі стане спокійно.