Громило та маленька Мотря

Півнячі бої? Легко! А все закрутилося, коли Панас гупнув кулаком по шинквасу так, що пляшки забряжчали: - Громило мій не півень, а воїн! Сімох здолав, восьмого гусака, а вовк... вовк сам утік з переляку. Я витирав кухоль і ляпнув, не подумавши: - Ну то завтра й побачимо, чий півень господар вулиці. Мав на увазі спів: котрий перший горло продере. А корчма затихла, як перед грозою. Хтось уже біг до дверей. Отоді б мені прикусити язика. Але ж кухоль був такий гладенький, а я такий розумний.

Вранці виходжу відчиняти корчму, а перед нею арена: жердини вкопані, пісочок насипаний. Народу - як на весіллі. Писар Свирид сидить на бондаревій бочці, що ще пахне запареним зіллям з-під огірків, і пише правила півнячих боїв. Три аркуші, на кожному печатка з сирої картоплини. - Свириде, - кажу, розуміючи звідки ноги ростуть, - я ж про спів казав! Котрий перший заспіває! - Пізно, Іване. Наступний пункт: суддя - той, хто оголосив турнір. Отак мій власний язик обрав мене суддею.

Ставки збирали в мене ж у корчмі, бо де ж іще. Несли яйця, сало, мішок зерна, в'язку дров і вареники в хустці. Дід Охрім поставив один чобіт і побожився: другий відасть після перемоги. - А як програєш? - То й кульгати недалеко. Жінки ставили мовчки, без крику, і все чомусь не на Громила. Я ще пробував усе скасувати, та коваль Гнат уже викував медаль із кришки старого казана і дірку пробив. А проти дірки в металі, люди добрі, не посперечаєшся.

Панас готував Громила, як парубка до сватання. Розім'яв йому крила, насипав добірного зерна, нашепотів у гребінь бойових настанов. Громило тим часом підскочив до столу і вкрав окраєць хліба просто з-під Охрімового носа. - Це він набирає бойову силу, - пояснив Панас. - Це він злодюжка краде мій хліб! - сказав Охрім і поліз до вареників. Громило проковтнув і не покаявся. Воїн, що тут скажеш.

Свирид представляв учасників, як генералів з походу. Рябка Тимошевого охрестив Грозою Сіней, Хоминого куцого - Блискавкою Заднього Двору. А Громила Панас виводив під пісню, сам вів, сам співав. - Громило! - гримів Свирид. - Жах усіх курників від нашої греблі й до самого повіту! Громило надув груди, як міх у кузні, і пройшовся колом так, ніби вибирає, котрий тин зносити першим. Медаль лежала на подушці. Подушку теж хтось поставив на кін.

І тут через майдан іде Палажка з кошиком - по сіль до мене йшла, про турнір ні сном ні духом. Кошик хитнувся, полотнина зсунулась, і на пісок вискочила маленька сіра курка Мотря. Обтрусилась. Роззирнулась. І тихо, по-хазяйськи, зайшла просто в коло. - Заберіть курку з арени! - крикнув Свирид. - Її нема в списках! Палажка тільки плечима знизала: - То самі її і лови, служитель пера й клякси! Я натомилась у подвірʼї.

Курка стала і подивилась на Громила. І жах усіх курників повіту здувся, як тісто на протязі. Груди опали, гребінь з'їхав набік. Громило позадкував, позадкував - і шасть під лаву, тільки хвіст стирчить. - Він не злякався! - крикнув Панас. - Він перевіряє арену знизу! Там теж треба перевірити! На майдані стало так тихо, що чути було, як через дорогу в Одарчиній хаті лядо на верстаті гупає. З-під лави - ані звуку. Перевірка йшла ретельна.

Мотря зробила крок. Один. Громило вгвинтився під лаву так, що дошка піднялась. Гроза Сіней сховалась за Тимошеві чоботи, Блискавка Заднього Двору блиснула аж за корчму. - Це стратегічний відхід! - не здавався Панас. - Він її заманює! Береже сили для фіналу! І взагалі Громило з жінками не б'ється, він вихований! - Та Мотря ж і через тин до твого двору бігала, - сказала Палажка, - і він тоді переляканий у курник позадкував.

Курка спокійно стала посеред кола й заходилась клювати розсипане зерно. Майдан ревів з реготу, аж горобці з корчми знялися. Люди затупотіли: - Виплачуй на курку! - Курки нема в списках! - боронився Свирид, а тоді взяв перо і дописав унизу третього аркуша: АБСОЛЮТНА ВАГА. БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ ЗА СТАТТЮ. Дід Охрім подивився на свій чобіт на кону, зітхнув і стягнув другий, поставив поруч: - Хай тепер стоять парою, коли вже я лишився без обох.

Я, як суддя, вчинив по правилах: повісив Мотрі на шию медаль з казанової кришки. Вона одразу взялася скльовувати стрічку - медаль медаллю, а стрічка смачніша. Палажка підняла її під крило, як глечик з молоком: - Ходімо, Мотрю. Ще пів двору не годоване. І пішла собі. З сіллю, з куркою і з медаллю. - Громило не програв, - сказав Панас у тишу. - Він визнав старшу по двору. І знаєте, люди добрі - то була перша Панасова правда за весь турнір.