Гриби Панаса

- У вас лице потекло, отче, і борода повзе на плече! - Хто в тобі сидить? Отакі розмови точилися в неділю надвечір у дворі старости Кирила: Панас прив'язаний до лавки, півсела хреститься, священник блідне. Але стривайте, добрі друзі, бо почалося зовсім не з біса. Почалося зранку на кухні, а Панас перед тим ум'яв у сінях з чужої миски цілу жменю грибів. Добро, каже, не повинно пропадати.

Миска та була Парасчина. Вона принесла з лісу два кошики: великий на сушку, а в малу миску відклала дрібні синюваті грибочки - понести знахарці, спитати, що воно за погань. Поставила в сінях корчми і наказала не чіпати. Панас після вчорашнього був голодний. - Це їстівне? З кухні: - Не чіпай гриби! Панас почув тільки "... гриби". З'їв, ще й подякував.

Через півгодини сидить біля шинквасу, дивиться на стіну. - Іване. - Що? - А твоя корчма завжди дихає? - Панасе, ти зранку випив? - Тут таке діло, бачиш. Я спочатку так і подумав. Потім підняв долоню до світла й заходився рахувати пальці. Раз вийшло шість. Удруге - чотири. Втретє збився і сховав руку в кишеню, як крадену. - Іване, тримайся мене. Я дещо підозрюю.

Повз корчму йшла Катерина. Звичайнісінька Катерина, з граблями. А Панас дивився так, немов цариця пливе над калюжами. - Марисю? - Яка ще Марися? Панас торкнувся її щоки. - Постаріла трохи. - Панасе, я тебе зараз уб'ю. Він ніжно усміхнувся, вирішивши, що це залицяння, і вхопив її нижче спини. Катерина так уперіщила його граблищем, що Панас зігнувся навпіл і ще мить думав, чи варто розгинатися.

- Ух, Марися так не била. - А я зараз ще раз, щоб точно згадав. Панас почав задкувати й раптом побачив за Катериною чорну курку. - Ой лишенько. Курка гребла собі коло тину й не підозрювала, що стала найбільшим жахом Панасового життя. - Іване, не рухайся. - Чого? - Вона вичікує. - Чого? - Щоб я побіг. Знаєте і дід таки побіг. Курка з переляку теж кинулася слідом. Тут Панас уже не сумнівався, женеться за ним.

Він влетів у першу хату - до Оксани, що саме прилягла після буряків. Поліз до неї під рядно ховатися. У напівтемряві намацав щось м'яке й добряче вхопив. - Не чіпай груди, геть осатанів! Він відсмикнув руку. У дверях з'явився Микола. Жінка в ліжку, поруч Панас, ремінь розпущений, обоє червоні. - Миколо, тихо. Воно нас шукає. Микола глянув на його руку. - Уже знайшло!

Панас зіскочив з постелі, заплутався в рядні й рвонув до дверей. Микола за ним. На подвір'я Панас вилетів першим, рядно другим, а Миколина лайка ще довго намагалася його наздогнати. Поки він біг городами, село будувало версії: Панас полапав Катерину. Потім Катерину й Оксану. А коло криниці вже казали, що Панас зранку ходить селом і вибирає жінок, щоб теж полапати. Баби позамикали хвіртки й ставали до вікон, щоб, боронь Боже, не пропустити старого розпусника.

Панас простував до старости Кирила, адже йому відкрилася страшна правда: староста несправжній! Він побачив, як Кирило витер рукавом лице, а коли відняв руку, ніс був уже не той. - Я все знаю. - Що ти знаєш? - Ти не староста! - То хто? - Ще з'ясовую, але в Кирила ніс був інший! Кирило машинально торкнувся носа. - Який ще інший? Панас примружився. - О! Уже назад поставив.

Тут вже я прибіг з корчми. - Кириле, а де твій старий ніс? - допитувався Панас. - Який ще старий?! - Той, що вліво дивився. - У мене завжди такий був! З хати визирнула Кирилиха. - Не бреши. Після ярмарку він у тебе ще кривіший став. Панас повільно повернувся до мене. - Чув, Іване? Жінка підтвердила! Ніс чужий! - Та що вона підтвердила? Панас лише сумно похитав головою. Бачив, що й мене вже "підмінили".

Він обійшов Кирила кругом, зазирнув за комір і виніс вирок: - Кирила десь сховали, а це поставили замість нього. - І хто тепер староста? - задихнувся Кирило. - Я. Кирилиха подивилася на одного, на другого. - Ну, гірше навряд чи буде. Панас тим часом забрав з двору коромисло, підняв, як булаву, й оголосив себе тимчасовим старостою - поки цей не перетвориться назад. А тоді потяг натовп, що зібрався, до Дарининої хати за тином.

Спантеличеній бабі Дарині Панас звелів завісити дзеркало, бо там друга Дарина ворушиться пізніше. Дарина повернула голову вправо, потім вліво. Відображення, на її біду, зробило те саме. - Наче нормально. - Воно при тобі прикидається. Панас свиснув. - Не свисти, гроші висвистиш! - Гроші вже не поможуть, жінко. Через вікно він побачив курей і кинувся до них з коромислом. Ті розлетілися по двору, а одна з переляку злетіла на стріху. Панас завмер. - О. Старша втекла нагору.

- Яка ще старша? Панас глянув на Дарину, у погляді читалося, що він розчарувався в її розумових здібностях. - Вони ж не самі себе організували! За мить він замовк, вийшов, став серед вулиці з коромислом і говорив з порожнім кутом коло тину. - Не піду. Пауза. - Бо не хочу. Пауза. - Сам іди. Потім перехрестився. - А оце вже образливо! Хтось прошепотів: - Точно з бісом говорить. Катерина, Оксанина постіль, чужий ніс старости, курка на стрісі - усе нарешті склалося. Село ахнуло - одержимий!

Ловили вчотирьох. Чотири здорові чоловіки не могли вдержати одного діда, адже Панас був певен, що його тягнуть чотири величезні карасі, і випорскував, як п'ятий. Врешті прив'язали до лавки. Хтось приніс свячену воду. Хтось часник, хоч ніхто не знав нащо. Дарина принесла мак. - Нащо мак? - А я знаю? Кажуть, від відьом помагає. - Так то ж відьма. - А бісові що, гірше буде? Послали по священника.

Священник нахилився до Панаса. - У вас лице потекло, отче, і борода повзе на плече! - Хто ти? - Панас. - Хто в тобі сидить?! Тут у двір влетіла Параска, тягнучи за собою знахарку. - Це він їх з'їв! З малої миски! Знахарка глянула на Панаса. - Усі? - Та я ж не свиня. Священник повільно опустив хрест. - То біса виганяємо? Панас примружився до нього. - Та не знаю, отче. Може, хай сидить?