Кум, що прийняв гріх на себе

Бувають обіцянки, що тримаються на честі. А є такі, що тримаються на кумові. Гриць збирався на ярмарок і присягся жінці: жодна крапля не торкнеться його вуст. Кум Лаврін, чоловік з філософським розумом, одразу зголосився допомогти. - Я питиму за тебе, - каже. - Кумове горло то є спільний щит. Гриць зрадів. Вирішив, що знайшов ідеальну схему, де гріх беруть на себе інші.

Ярмарок гудів, як вулик. Пахло смаженими ковбасками, пилюкою і солодким медом. Першим випробуванням стала медовуха. Лаврін узяв дві кружки, одну простяг Грицю. - Тримай, але не піднось до рота, - шепоче кум. - Я вип’ю твою частку, щоб спокуса зникла. Лаврін героїчно осушив обидві. Гриць стояв поруч, тримаючи порожню кружку, і відчував себе майже святим. Він навіть носом не повів, хоча мед солодко лоскотав ніздрі. Перший рубіж пройдено.

Біля воза з перцівкою музика грала голосніше. Лаврін вже мав червоні щоки, але бачив, що Гриць сумно дивиться на бочку. - Я візьму цей вогонь на себе, - урочисто заявив кум, хапаючи чарку. - Ти лише потримай посуд, поки я страждаю за твою обіцянку. Гриць слухняно тримав глиняний кухлик. Лаврін пив, кривився, а Гриць для солідарності глибоко вдихав пари перцю. Горло не пекло, але в грудях приємно теплішало від кумової самопожертви.

Третім випробуванням стали вишні з наливки. Стояли вони в глиняній мисці біля бочки, майже чорні, блискучі, такі невинні на вигляд, наче просто ягоди після дощу. Лаврін уже обіймав стовп і пояснював гусакові, що справжня дружба потребує жертв. - Їж, - махнув він Грицеві. - Це ж не пиття. Це їжа. Жінці скажеш: на ярмарку тільки ягодами підкріпився.

Гриць з’їв одну вишню. Потім другу. Потім третю - вже для певності, що перші дві були справді не питтям. Вишні були солодкі, терпкі й такі підступні, що після п’ятої земля під ногами стала м’якою, а гуси - надто поважними. Формально Гриць не пив. Але вишні, як виявилося, теж мали свою думку про обіцянки. Ввечері на ґанку їх чекала жінка. Гриць йшов зигзагами, намагаючись спертися на повітря.

Лаврін повз поруч рачки, але побачивши її, підняв палець: - Одарко! Він не пив! Я свідок! Я так організував гріх, щоб обіцянка не постраждала! Одарка лише зітхнула, відчувши від чоловіка не хміль, а таку вишневу правду, що нею можна було двері фарбувати. - То ти не пив? - спитала вона. - Не пив, - чесно сказав Гриць. Лаврін підняв палець: - Підтверджую. Він тільки їв. А що та їжа сама вміла співати - то вже не наша вина.

Що я вам скажу, люди думають, що обіцянку можна обійти боком, наче калюжу. Але слово - хитра річ: воно чує не тільки рот, а й намір. Коли чоловік присягнув не пити, а потім наївся таких вишень, що навіть гуси перед ним розступаються, то обіцянка, може, й ціла. Але жінка все одно побачить, де в ній хвостик стирчить.