Солов’їна честь Любомира

Є у чоловіка дві біди: коли тіло заговорить не вчасно і коли гордість після того не дає рота закрити. Отак і сталося з Любомиром. Пішов він до Катерини з віршами, місяцем і чистими чоботами, а повернувся великим захисником солов’їної честі. Версії були різні - від зурочення до надмірної кількості квасу. Але правда ховалася в дрібницях.

А було так. Травневий вечір, пах вологою землею і цвітом. Любомир готувався місяць. Начистив чоботи, вивчив вірші, тричі ходив за порадою до знахарки. Привів дівчину в сад, де місяць зачіпав гілки. Настала та сама тиша, коли слова мають вирішувати долю. Любомир глянув їй в очі, набрав повітря і видав: «Катерино, моє серце сьогодні говорить голосніше за мене». І тут його тіло вирішило підтримати розмову.

Звук був коротким, але переконливим. Не романтичним. Тим, що зовсім не пасує до місяця і віршів. Катерина лише опустила очі, готова промовчати і зробити вигляд, що нічого не було. Але Любомир злякався тиші більше, ніж самого звуку. Його гордість не витримала. Він почав рятувати честь. Спершу кивнув на тин - то дерево всихає. Потім на землю - то вона видихає тепло. Далі пішов на старий пень.

Дівчина мовчала, а він панікував. І врешті випалив головну версію: то соловей у кущах так дивно заспівав! І тут сталося диво. З бузку справді з шурхотом вилетів маленький птах, ображено пирхнув і зник у темряві. Наче сам прийшов подивитися, хто на нього таку ганьбу повісив. Катерина глянула на Любомира і сухо мовила: «Соловей, може, й співає по-різному, але ти йому голосу не вигадуй».

Інший би замовк і пішов додому. Але Любомир вирішив стояти до кінця. Він раптом почав голосно хвалити солов'їв, розповідати про їхній раціон і користь чистого нічного повітря для травлення птахів. Він так завзято брехав, що Катерина врешті розсміялася. Не зло, а щиро, до сліз, спершись на той самий тин. Виявилося, що їй не потрібен був ідеальний поет. Їй сподобався цей переляканий хлопець.

Ось вам і розгадка тієї вечірньої таємниці. Люди думають, що кохання приходить від гарних слів і місячного сяйва. Але насправді воно починається тоді, коли ти бачиш, як людина намагається врятувати свою гідність перед кущем бузку, і тобі хочеться не втекти, а взяти її за руку. Солов'ї співають для душі, а от уміння вчасно посміятися з себе - то вже для довгого життя.