Баба, яка не пам'ятала, де її могила

За похорон відьми Явдохи мені заплатили двічі, і другу плату я взяв, поки вона шкребла труну зсередини. А я досипав землі й пішов собі додому. І ось сьогодні, двадцять сім років потому, вона стала переді мною. - Проведи мене додому, Гнате. У руці тримала уламок каменю, який я вранці відбив від нашого порога уронивши ковадло, що ніс зі стодоли. Я загородив їй дорогу. Стара обійшла мене й рушила до моєї хати. Вдома була моя дружина Уляна, яка донині не мала гадки, за що мені тоді заплатили.

Дружина вийшла з каганцем. - Кого ти привів проти ночі? Стара притулила уламок до порога. Краї зійшлися. Явдошина щока розійшлася до підборіддя, оголивши чорні ясна. Уляна скрикнула й відсахнулася в сіни, мало не впустивши каганець. - Гнате, жени її! Чого ти стоїш?! Вона схопила мене за рукав і потягла до себе.

Ще за життя Явдоха замовила собі погребальний камінь, попросила покласти її під липою, біля доньки, що там поховали, бо не встигли охрестити. Сини оголосили матір відьмою, коли вона не дала поділити город. Село повірило, як було не повірити, коли тої весни в трьох дворах здохла худоба. Молодший син, Дмитро, заплатив мені і за похорон у яру і за мовчання. Камінь я забрав собі. Уляна тоді дуже раділа, що поріг більше не просідатиме.

Явдоха вхопила мене за лікоть, коли Уляна потягла в сіни. - Відвезу твій камінь на могилу! Пусти! Стара розтиснула пальці. Уляні я завжди брехав, що Явдоха лежить при родині. Приніс лом, підважив камінь і перекотив набік. На споді було її ім'я. Ми витягли його й по дошці зсунули на візок, застелений рядном. Явдоха стояла впритул, а Уляна відсмикувала руки, щойно стара ворушилася. Поклали заступ і мотузку. Уляна загорнула уламок у хустку.

Я потягнув візок до могили старшого сина Явдохи. Дружина трималася за мій рукав. Стара йшла з другого боку. Біля синової могили я показав на землю: - Ось ти й удома. Земля просіла під обома ногами. Я вхопився за хрест, але він нахилився разом зі мною. Знизу мене обхопили за чоботи й смикнули - підборіддя вдарилося об край ями. Уляна тягла за комір, сорочка затріщала. Біля мого обличчя з-під землі вилізла кисть. На кістках тримався обривок рукава. Пальці намацали мені рот.

- У яру вона! - я вкусив ті кістки й виплюнув землю. - За Дмитрові гроші! Уляно, тягни! Кисть розтиснулася. Я висмикнув одну ногу без чобота, другою вперся в хрест. Дружина витягла мене за плечі. На подертій холоші розтікалась червона навколо рани. Явдоха стояла осторонь і здавалося дивилася місцем де раніше були очі. Уляна дістала заступ з візка й подала мені держаком уперед. - Вставай! Покажеш, де вона. До яру я шкутильгав босою ногою по стерні.

Каганець Уляна поставила на візок. Я копав обома руками, а стара сиділа на землі навпроти. На ліктях у неї ще висіли рештки мотузки. Я пам'ятав, як в'язав її. Від труни лишилися потемнілі дошки. Одну я підняв, обтрусив і завмер. На внутрішньому боці, там, де мало бути обличчя, дерево було зрите вузькими борознами. Уляна взяла каганець і присіла. У трісці застряг людський ніготь.

- Ти ж казав, мертва була. Я дивився на той ніготь, згадуючи як засипав труну, поки вона ще просила води. Дмитро стояв поруч і казав, що відьми й мертві говорять. Потім дав іще грошей. Я перестав кидати землю, щоб послухати. Чув, як вона дряпає кришку. Почекав, поки стихло, і засипав яму до краю. Усе це я розповів Уляні. Вона розплакалась і відступила з каганцем. - Загортай! До Дмитра разом підемо.

На подвір'ї Дмитра Уляна загатила в двері заступом. На гуркіт почали виходити сусіди. Я стояв біля візка з каменем і Явдошиними кістками, загорнутими в рядно. Розповів при людях, за що взяв гроші. Дмитро вискочив надвір, побачив матір і позадкував у сіни. - Забери її звідси! Чуєш? Забери! Він зачинив двері. Уляна не дала сусідам розійтися, просила принести ще світла й помогти з візком.

Липа стояла за його клунею. Дмитро вийшов через задні двері й загородив її собою. - Не буде її на моїй землі! Двоє сусідів відсунули його, третій вдарив в живіт. Під липою зберігся маленький камінь над доньчиною могилою. Я почав копати поруч. Чоловіки по черзі брали заступ, бо через декілька хвилин я вже не міг ступити на лопату. Дмитро стояв за огорожею, запахнувши кожуха. Звідти йому було видно яму.

Коли ми опустили рядно в яму, Дмитро перескочив огорожу. Витяг з-під кожуха сокирку й замахнувся на кістки. Явдоха перехопила його руку. Хруснуло, сокирка впала, а він полетів у яму головою вниз. Стара злізла слідом і притисла синові потилицю до землі. Він бив ногами, намагаючись перевернутися. Глина обсипалася йому на обличчя. Сусіди відсахнулися від побаченого. Явдоха підвела на мене очні впадини. - Засипай!

На мить узявся за держак. Дмитро захрипів. Я кинув заступ і стрибнув до них. Стара вчепилася мені в зап'ястя. Нігті ввійшли під шкіру, але вільною рукою я підняв Дмитрові голову. - Мотузку! З візка! Уляна зіскочила до нас і обв'язала його попід руками, поки Явдоха калічила мені руку. Сусіди витягли Дмитра. Тоді вона накинула мотузку на мене. Явдоха тримала мою руку до останнього. Коли мене видерли з ями, у її нігтях лишився клапоть шкіри. Уляну підхопили і витягли слідом за мною.

Дмитро лежав на боці й викашлював землю. Явдоха вибралася слідом і сіла біля доньчиного каменя. У неї не було очей, але я бачив гіркий сум на її обличчі. Чоловіки засипали могилу й поклали камінь написом догори. Уляна приставила уламок. Розріз на Явдошиній щоці зійшовся. Стара лягла на свіжий горбок, обличчям до малої могили, й почала осідати в землю. Спершу сховалося плече. Тоді щока. Згодом усі кістки. Явдоха отримала спокій.