Бажання цінною життя

Я трахну її до того, як згорить небо, - просичав Гнат у набитій селянами хаті. До кінця світу лишалось 6 годин. За шибкою росла кривава пухлина нової зорі, а теплий попіл лягав на скло. Перед зляканим натовпом стояла Безлика - істота в чорному савані. На її шиї погойдвалось намисто з пуповин. Вона випростала сувій із людської шкіри й засичала: - Назви своє найбрудніше бажання. Будь-яка брудна забаганка здійсниться. Але вогонь бажання викреслить рідне ім’я з цього списку спасіння.

Почувши це, Гнат впився пальцями у вологу шкіру: - Хочу Олесю! Голу, зв’язану, щоб повзла й благала про розпусту! У пітьмі клацнула кістка. Потягло смородом трупного сала й зів'ялих троянд. Коли Гнат відступив, ім’я його брата на сувої набрякло чорним гноєм і щезло. А з пітьми ступила Олеся - з повністю білими очима, гаряча, але дихала вона розірваними легенями його помираючого у кутку брата.

Бачачи, що забаганка здійснилася, селяни в хаті збожеволіли від похітьного чаду. Молодиця біля печі вищирила зуби: - Хочу трьох чужинців у цапячих масках! Нехай рвуть мене на очах у чоловіка! З кутка випірнули потвори. За годину молодиця була розхристана й у крові, а ім’я її матері на сувої розчинилося. Стара впала, задихаючись. Безлика вдоволено зашепотіла: - Чудова угода, дихання матері в обмін на задоволення.

У кутку хати за цим жахом стежили Орися та її донька Соломія. На сувої їхні імена ще тріпотіли. - Мамо, не чіпай шкіру, ми ж обидві в списку! - благала дівчина. Але за шибкою виріс Андрій - померлий чоловік Орисі. Голий, роздутий від газів, він провів слизьким язиком по склу. Орисю пропекло до лона від жадоби, ніби його мертві пальці вже дерли на ній сорочку.

- Ти ж просила ще одну ніч дикої розпусти, - засичав мрець крізь щілину. - Таку, де бог заплющить очі. Соломія затулила матері обличчя: - Мамо, не слухай! Але Орися вже не володіла собою. Вона дивилася на сувій, де лишилося тільки два рядки - її та доньчин. «У мене ж є сестри в сусідньому селі... Вогонь випалить їх, а не нас», - збрехала вона собі, виправдовуючи свою хіть і готуючись зрадити рідну кров.

Соломія заверещала, вчепившись матусі в рукав. Орися з холодним оскалом зламала доньці пальці, скидаючи її руку. Двері розверзлися. Андрій увійшов - пашучий жаром, із плотолюбним вишкілом. На сувої ім'я Соломії почорніло й згорнулося, як спалений хрящ.

Вони злилися прямо на долівці серед оскаженілого натовпу. Андрій пахнув сіркою й солодким розкладом. Він здирав із неї одяг, впиваючись зубами в шию. Та варто було Орисі заплющити очі, як тіло під нею ставало зледенілою, млистою тушею. Вона розплющувала очі - і мрець знову жадібно ковтав повітря. Але його серце під ребрами калатало надто часто, надто тонко. Як у наляканої дівчинки.

Після дикої вакханалії Орися озирнулася довкола. Всі люди в хаті вже були в дикому хтивому екстазі. Вона торкнулася волохатих грудей чоловіка: - А де наша Соломія? Андрій міцно стиснув її стегна, залишаючи темні синці: - Нам більше ніхто не завадить. Під його нігтями застрягла її здерата в божевільному пориві шкіра, а із рота тхнуло ладаном. - Андрію, де дитина? Він вишкірився. І в цю мить із кутка хати долинув роздираючий крик Соломії.

На сувої замість імені Соломії зяяла гнійна діра. Дівчина сповзала на землю, задихаючись. Орися роздерла собі палець і намагалася вписати її кров'ю: - Заберіть мене! Безлика лише хитнула головою: - Ти не повернула чоловіка з пекла. Ти зліпила його м'ясо з дихання своєї доньки. Його спека і стукіт у грудях - це її розірвані легені. Мрець живе за рахунок її повільної мученицької смерті.

З неба полилися вогняні краплі, пропікаючи дах хати. Натовп кинувся геть - до кам'яного сховища під церквою. Попереду біг Гнат, за ним повзла Олеся, хриплячи легенями його мертвого брата. Молодицю на ходу терзали троє в потворних масках. Мертві коханці грілися чужим життям. Андрій тягнув за собою Орисю, і там, де його пальці торкалися її шкіри, валив сморід палаючого жиру.

Двері сховища впустили Орисю й Андрія, але перед бездиханним тілом Соломії була невидима стіна. Вона більше не дихала - її легені остаточно забрав мрець. Орися в божевіллі намагалася затягнути синювату доньку всередину, але Андрій затиснув її у залізних обіймах: - Вона вже мертва. Ти сама віддала її мені. За дверима вогонь почав плавити труп Соломії, а мрець поруч уперше задихав на повні груди.

У підземній темряві потвори з хтивості пестили своїх хазяїв, поки за стіною в муках догорали їхні діти й матері. Орися притулилася до Андрія. У його грудях божевільно товклося вкрадене серце Соломії. - Що я зробила?.. - прошепотіла вона. - Ти віддала її завтра за свою дику хіть, - вишкірився мрець і вперше вдихнув повністю самостійно. Світ згорів тоді, коли люди обміняли рідну кров на тваринне задоволення, вогонь лише довершив справу.