Старого треба годувати

У сімдесят три я заплатив відьмі Марті за молодість. Надто хотів знову сам ходити до замовників і набивати обручі на діжки. "Старість лишиться окремо", - попередила вона. Наступного ранку я прокинувся в замкненій коморі. Коліна боліли, як учора. Я покликав дружину. За дверима хтось знайомим молодим голосом спитав: - Килино, скільки ще доведеться його годувати? Дружина прочинила двері, просунула нічне відро й замкнула мене знову. - Килино, це я! Відчини!

Молодий чоловік відчинив двері й глянув на мене. Це ж я, точно я, але у тридцять п'ять. Напружуючись, підвівся до нього, але він зачинив двері перед моїм носом. Пів ранку я розхитував віконну раму. Біля залізної скоби дерево пріло. Я натиснув уздовж волокна. Скоба вийшла ривком і розпорола мені ліву долоню. З кухні скрикнув молодий. Я завмер. За дверима він лаявся й кликав Килину. Скобу я сховав під сорочку, за пояс. Увійшла Килина й взяла мою руку.

Молодий я лишився на порозі й показав свою. На обох наших долонях ішов однаковий косий поріз. Дружина перев'язала мене, тоді принесла кашу. Поставила біля ніг. Ані ложки, ані виделки не було. - Сядь коло мене, прошу. Килина підклала під миску ганчірку, щоб не перекинулася, й пішла до молодого. Я їв пальцями. Каша забивалася під нігті. Чув, як на кухні вона зливала йому воду на порізану руку. Потім довго витирала підлогу. Перед полуднем приїхала Марта. Килина лишила двері прочиненими.

- Нові рани обом, - сказала відьма. - Умре старий, умреш і ти. Годувати його треба, лікувати і рани мити. - То як нести його, ти ж казала, що заборонено чіпати? - спитав молодий. - Крізь тканину, бо якщо торкнешся його голою шкірою, зростетеся в одного старого. Назавжди, але пам'ять обох лишиться. Килина принесла йому рукавиці. - А в тебе він довго проживе? - спитала вона Марту. - Скільки проживе. Годуватиму, доглядатиму. Тільки гроші давайте зараз, потім заберу його.

- Килино, випусти, благаю. Пам'ятаєш, як вода діжки понесла? Ти мене за пояс тримала, я останню багром діставав. Вона стала на порозі. - Пам'ятаю, ти ще сварився, що пояс розтягну. - То потримай мене й тепер. Килина потерла поперек. - Мені шістдесят сім, Дем'яне. Я хочу, щоб хтось і мені води приніс. Дружина підняла знімну дощечку нашої лави й відлічила Марті гроші. - На зиму ще. Щоб не мерз. Марта поклала монети в червоний гаманець, туди ж й мої вчора сховала.

Я покликав молодого до порога. - Піду без грошей. Діжки, хата - все тобі! Тільки не замикай! - У Марти матимеш їжу й чисту сорочку. - Ти ж знаєш, як я працював. - Знаю, та обручі на тих діжках я набивав. Він дивився на мої коліна. - Відпущу, а ти повернешся мене мацати! Я тільки ходити почав. Засув увійшов у гніздо, і я знову поліз до вікна. Скобою виколупував пріле дерево, доки зміг вийняти раму. Скобу повернув за пояс. Виліз на заднє подвір'я. Коліна підігнулися.

Я сунув уздовж стіни, притискаючи до неї плече. Молодий вийшов назустріч. На руках були рукавиці. Я затулив голову, думав, буде бити, а він лише стояв так, щоб я не міг пройти. Килина принесла покривало. Молодий накинув його мені на голову й притиснув до стіни. Вона залізла руками під покривало й стягла мені зап'ястя позаду полотняною смугою. Поки зав'язувала, наказувала не смикатися. Повторювала, що так обом боляче. Мене посадили під стіною й відкинули покривало з обличчя.

Під покривалом я встиг дістати скобу з-за пояса. Підчепив нею вузол. Праве зап'ястя потроху вислизало з петлі. З відчинених кухонних вікон тягло смаженою цибулею. Килина встигла поставити вечерю і скоро мала б вийти по воду, тоді замкнути курей. Усе це я колись бачив. Не розумію, чому вона так зі мною. Мене тут уже не буде, а вона все одно насипле дві миски. Я послабив зав'язку й лишив руки разом. Скобу затиснув у правій долоні. Килина пройшла через двір, переступивши мої ноги.

Марта підвела коня до воріт і покликала. Молодий узяв мене під пахви через покривало, Килина підхопила ноги. Я мовчав і тримав руки зчепленими. На підводі лежав старий солом'яний матрац із вм'ятиною посередині й великою темною плямою. Марта перевернула його плямою вниз і поплескала долонею, показуючи, куди мене класти. - Головою до мене! Як блюватиме, побачу. Мене поклали, і молодий нахилився, щоб пересунути далі. Я дістався скобою до краю його рукавиці.

Я рвонув скобу до себе. Рукавиця злетіла. - Тримай йому руки! Тепер Килина схопила мене за праве передпліччя. Я смикнув руку до себе. Вона встигла вчепитися в рукав, але стара тканина тріснула, і я вирвався. Молодий відступив, ховаючи голу кисть за спину. Я рвонув вперед, головою до колеса. Він зловив мене за комір. Тією самою голою рукою. Не міг дати мені розбити голову. Я випустив скобу й схопив його за зап'ястя.

Шкіра під моїми пальцями прилипла. Молодий рвонувся, та рука вже входила в мою. Кістки ковзали одна по одній із сухим хрускотом. Ми впали біля колеса. Його груди вдавило в мої. Я відчув у роті другий язик і вкусив його. Скрикнули ще обоє. - Розніми! - кричала Килина Марті. Молодий ще намагався відштовхнути мене, його пальці ворушилися в мене під шкірою. Потім перестали, тепер я лежав сам. Тягнув повітря відкритим ротом і намагався покликати Килину.

Обидва коліна боліли. На лівій долоні темніла пов'язка. Я сплюнув червону слину. - Гроші не верну, - хмикнула відьма. Килина змовчала. Підсунула мені ослін, щоб я міг підвестися. До хати я дістався, тримаючись за її плече. Вона тихо поставила вечерю й пішла замикати курей. Я взяв ложку й згадав, як уранці стояв тут на молодих ногах, а Килина питала, чи віддавати Марті старого. Я погодився й пішов замкнути себе.

Також я пам'ятав, як Килина набрала йому каші й поклала в миску ложку. Із комори її покликали. Вона обернулася на двері, а я взяв її за плечі й поцілував у потилицю. - Нехай кричить, потім зайдеш. Вона понесла миску, але я притримав її за зап'ястя. - Хоча б ложку забери, він нею вікно розбере! Я вийняв ложку й поклав біля своєї миски, потім відчинив Килині двері до комори.