А хто кого, Семене?

Мій чоловік приніс новину, урочисто і з гордістю. - Мотре, за кордоном кохаються ще й через чорний хід! Я витерла руки об фартух. - У нас чорний хід у комору веде, до капусти й мишоловки. - Та не про двері мова! - А про що? Семен почервонів, як буряк у борщі, сів і потягнув мене за край фартуха. - Я до тебе, значить... з пропозицією. - Сватаєшся? Спізнився років на двадцять. Він відпустив фартух. - Та ні! Там так заведено. Я кивнула на годинник. - Заведено в них.

А в нас поки що тільки годинник заведений. - Ти не розумієш! - Семен схопив зі столу глечик і ополоник. - Ось, дивись: глечик - це, значить, ти... - Постав глечик. Він у цій хаті найстарший, йому таке бачити зась. Семен поставив. Тоді взяв хлібину й закрутив у руках, шукаючи, з якого боку в неї "закордон". - Поклади хліб і кажи словами: сам спробувати хочеш? - Авжеж! - Зі мною чи як? - Та з тобою ж! З ким ще! - Уже тепліше, хвалю за вірність.

Семен поправив хрестика, ніби той щось підтверджує. - Та й мені, щоб ти знала, не вперше! - Стривай. А хто ж тебе навчив? - Чути не вперше! - А говориш, наче робити. - Щоб знати, не конче робити! - То ти знаєш чи чув просто? Семен зірвався з лави, вхопив куртку і тричі не втрапив у рукав. - Гриць знає. Освічений чоловік. Приведу свідка! - Свідка чого, Семене? Двері грюкнули. Кіт глянув на мене й пішов від гріха в комору. Через чорний хід, звісно.

Гриць прийшов із Палажкою. - Мого як знавця покликали, - сказала вона, знімаючи хустку. - Дай, думаю, послухаю, чого це я остання дізнаюся. Я поставила на стіл сковорідку. - Сідайте. Наука наукою, а вечеря холоне. - Грицю, скажи їй про заморські любощі! - почав Семен. Гриць саме набрав повен рот гарячої картоплі й закивав. - От! - підскочив Семен. - Підтверджує! Палажка посунула чоловікові склянку води. - Не киває він тобі, Семене. То він рота картоплею обпік.

Гриць ковтнув води. - Тут треба розуміти... - То розумій уголос, - Палажка накрила долонею край його тарілки. - Дожуй. Ми почекаємо. Гриць дожував і повернувся до Семена: - Ти ж казав, для тебе то не новина. - Не новина! - І що вдома сам розберешся. - Вдома й розбираюся! - То я думав, ти вже все знаєш. - А я думав, ти знаєш! Ти ж освічений! Я глянула на Семена. - Семене, ти привів кума вчитися? Палажка прибрала руку з тарілки. - Їж, Грицю.

І не думай, тут уроку тобі не буде. Лишалося з'ясувати головне. - Хто вам про той чорний хід розказав? - Крамар, - відповіли обидва хором. - Він до ранку в Івана, - додав Гриць і потягнувся по хліб. Палажка забрала в нього хлібину. - Ходімо до крамаря. Мій, бач, теж учений. А вдома з парадного не завжди достукається. Гриць закашлявся без картоплі. - Може, спершу доїмо? - Семен потягнувся до сковорідки. - Може, спершу з'ясуємо, чого ти вже навчився!

Вечеря вдруге лишилася холонути. У корчмі Іван стояв за шинквасом, а крамар пив чай біля вікна. Під стільцем у нього лежала застебнута дорожня сумка - видно, звик тікати одразу після новин. - Добрий вечір, - сказала я. - Це ви нашим чоловікам про заморський чорний хід розповідали? Іван перестав витирати склянку. Крамар поставив чашку. - Розповідав. Що чув, те й розповів. Семен розправив плечі: - Ось! Людина підтверджує! - А самі пробували? - спитала Палажка. - Ні.

Від одного пасажира на возі почув. Ми з Палажкою перезирнулися. - А пасажир пробував? - уточнила я. - Не питав. Він і про море говорив, а чи купався - не знаю. - А ці вже один за одного ручаються, - кивнула Палажка на наших. - Про їхній досвід, - сказав крамар, - уперше чую. - Я про звичай казав! - почав Семен. - А мені сказав: діло нехитре, - нагадав Гриць. - Бо ти сказав: чого там не вміти! - Бо ти сказав! Іван поставив склянку.

- Чоловіки, у моїй корчмі два ходи, і обидва для пива. Розбирайтеся вдома. Палажка поправила сорочку й узяла свого попід лікоть. - Ходімо, вчений. Удома складеш іспит - з парадного ходу. - А як не складу? - тихо спитав Гриць. - Ночуватимеш у сінях. Якраз між двома дверима - сиди й думай, котрі твої. Семен пирснув, а я взяла його під руку, поки він не знайшов у корчмі ще одного вчителя. Біля воріт ми попрощалися. Гриць ішов поруч із Палажкою рівно, як до причастя.

Дорогою Семен притис мою руку. - Мені просто стало цікаво. - То чого мене не спитав? - Посоромився. Думав, засмієшся. Я таки засміялася. - Семене, ти боявся одного запитання, а привів двох свідків і крамаря на додачу! - Зате тепер знаю, кого не кликати. Удома він замкнув двері й поставив сковорідку грітися. - Вечеряти будеш? - спитав. - Буду, але потім, спершу з тобою розберусь. Без кума і без "закордону". - Вечеря почекає, - сказав Семен і зняв сковорідку.

- А чорний хід? - спитав він за хвилю. - У нас він у комору веде, Семене. - Знаю. Я по капусту. До капусти він не дійшов. Я засунула холодні пальці йому під комір. - Це без попередження, - прошепотів він. - Можна хоч тебе поцілувати? - Оце запитання ти дарма до ночі беріг. - А тобі самій було цікаво? - Спочатку трохи. Тепер дуже. - Чого? - Чи втрапиш без Гриця й крамаря. - Я й без них, щоб ти знала... - От і показуй.