Сорочка між ними

Скільки людей треба, щоб зіпсувати молодятам першу шлюбну ніч? У нашому селі вистачило сімох і баби Параски. Орисі двадцять два, Левкові двадцять чотири, а після весілля рідня розвела їх по різних кутках двору. - На хвилинку, - мати забрала Орисю до хати. - Два слова, - сказав Кіндрат і повів Левка в стодолу. Орися пройшла повз з матір'ю, Левко їй підморгнув. - Першою не роздягайся, - мати поправила Орисі зав'язку сорочки. - Першою, бо порве! - тітка стягла її через голову.

- То твій рве. Мій складає, - сестра подала сорочку знову. - От тому ти й кажеш, що він пів ночі до тебе добирається, - сусідка взялася за другий рукав. Орися вчепилася в поділ: - Баби, ви вже вирішіть! Ще трохи - і до Левка я одразу без сорочки піду. Баба Параска відсунула всіх ліктем. - Головне! Не лежи колодою. Колоду він і в стодолі знайде. - Ні! Першою не чіпай! - озвалася мати. - Як не чіпатимеш, то до ранку так і просидите: ти в сорочці, а він з прутнем без роботи.

Орися вже відкрила рота, та баба підняла палець: - Як надто поспішатиме - стисни коліна. - Чиї коліна? - Там розберешся. Тільки гляди не переплутай: не те стиснеш - він до Покрови не поспішатиме. Мати перехрестилася. Параска й оком не повела: - І волосся прибери. Мій якось ліг мені на косу, то я кричала, а він досі хвалиться. У стодолі в цей час Кіндрат підсунув Левкові чарку. - Для сміливості. - Не пий, - тесть забрав. - Говори їй приємне. - Не патякай, - кум поставив чарку назад.

- Світло погаси, - радив кум. - Лиши, - сказав тесть. - Ще не туди поцілуєш. - Я свою й у темряві знаходжу! - Бо вона хропе! Кіндрат притис Левкові плече: - Головне, не хвилюйся. - Я не хвилювався, поки ви мене не покликали. Аж коли стемніло, радники нарешті розійшлися. Молодят завели до хати, мати ще в сінях шепнула "не першою". Двері зачинилися - і вперше за цілий день Орися з Левком лишилися вдвох. З саду тягло бузиною. Левко задув свічку й лишив тільки каганець.

- Може, сядемо на ліжко? - Сідай ти, - Орися пам'ятала: першою не можна. - Ні, ти, - Левко пам'ятав: жінці поступайся. - То я постою. - І я. Ліжко було готове. Молоді теж майже були, якби не купа порад і не приваблива баба Параска в голові. Левко вирішив діяти - зняв черевик. Орися витягла шпильку. Він другий черевик. Вона другу шпильку. Тут волосся впало їй на плече. Орися глянула на розстебнутий комір чоловіка й перестала шукати наступну шпильку. Їй хотілося самій торкнутися його шиї.

Левко підійшов, поклав долоню їй на талію. Від теплого дотику вона подалася ближче. Поцілувала першою. Він видихнув їй у щоку, обійняв міцніше. І от халепа, у цю мить, у голові озвалася мати. Орися відхилилася: "не показуй, що дуже хочеться". - Що? - Левко прибрав руку. - Не знаю. - А хто знає? - Параска, напевно. Обоє пирснули і сіли поруч. Левко знову потягнувся до неї, але тепер перепитував після кожного руху: - Все добре? - Добре. - Точно? - Було краще, поки ти перевіряти не почав.

Він квапливо нахилився її поцілувати. Занадто квапливо. У голові в Орисі гукнула Параска: стисни коліна, там розберешся! Рука в темряві пішла розбиратися. Знайшла не коліно, та й стиснула так міцно, по-господарськи. Переплутала. Левко видав такий звук, що в саду замовкли цвіркуни, а в тій тиші хтось тихенько пирснув. За дверима хтось був. - Живий? - не витримала Параска. - Поки що, - процідив Левко. - Не поспішай! - долинуло з-під вікна. - Та скільки можна! - озвалася тітка за дверима.

Вони тут усі! Левко глянув на засув. Орися приклала палець до губ і показала на бильце. Левко взявся за нього. Орися хитнула ліжко коліном. Скрипнуло. - Ой, Левку! Левко прошепотів: - А що далі? - Не знаю, далі Параска не казала. Він розгойдав дужче. Орися жбурнула сорочку й буцнула табурет. Той гепнувся. - Оце вже діло! - схвалила Параска. Левко гупнув п'ятою в стіну. Орися сховала сміх у подушку. - Тільки ноги вище тримай! - не витримала баба. Орися сіла. Левко відпустив бильце.

- Параско, додому йди, - крикнув Левко. - Та я ж тільки... - Тих теж заберіть знадвору, - додала Орися. Зашурхотіли капці. Під вікном Кіндрат кашлянув і покликав кума. Молоді дочекалися, поки рипнуть ворота. Левко взяв сорочку й простяг Орисі. - Будешь одягати? - Ні, любий. Нехай полежить, - вона відклала її та взяла його за комір. - Може, тепер зробимо так, як нам хочеться? - Давно пора. Цього разу вже ніхто не відсахнувся.

- Якби не я, вони б до ранку сорочку знімали, - хвалилася вранці баба Параска. Орися сьорбнула узвару. - Якби не ви, Параско, ми б її ще швидше зняли.